Можна сказати, що одним з предків, від яких «походять» сучасні пакувальні матеріали, був целулоїд. У другій половині ХIX-го століття у всьому світі стала дуже популярною гра в більярд. Більярдні кулі в той час виготовляли зі слонової кістки, що робило їх надмірно дорогими. Ба більше, заради матеріалу для більярдних куль доводилося вбивати сотні слонів, які навіть не підозрювали про те, як це здорово – забити кулю в лузу.
Джон Веслі Хайт – американець, якому слони зобов’язані своїм порятунком, адже в 1866 році він винайшов целулоїд. З цього матеріалу і стали виготовляти більярдні кулі, усунувши у такий спосіб одну з причин винищення слонів. (Шкода, слони про це так і не дізналися). Щоправда, виявилося, що целулоїд відрізняється підвищеною горючістю, тому що виготовлений на основі нітрату целюлози, який використовується у виробництві вибухівки. І в більярдних клубах джентльмени, увійшовши в раж, іноді так сильно били по кулях, що вони… вибухали.
Цю проблему вирішили, додавши у новий матеріал пластифікатор та камфору. Перший термопластик отримав офіційну назву «целулоїд» та був зареєстрований під торговою маркою «CelluloidTM». Отже, целулоїд – це речовина, яка під впливом температури та тиску набуває певну форму та зберігає її під час охолодження. За цим принципом сьогодні формується блістерна упаковка. З речовини під торговою маркою «CelluloidTM» була виготовлена перша фото- і кіноплівка, а також всім відомі целулоїдні пупси.