Ганс фон Пехманн, вчений-хімік, вперше в історії людства отримав поліетилен у 1899 році, коли проводив лабораторні експерименти. На дні колби він виявив масу, схожу на віск. Але результати експерименту були забуті доти, доки ними не скористалися у 1927 році, коли у побут людського життя стали впроваджувати перші поліетиленові упаковки для харчових продуктів. Той поліетилен, який нам відомий – було впроваджено у 1933 році. Ерік Фосет та Реджинальд Нібсон працювали на хімічному тресті ІСІ, одного разу проводили експерименти з газами під високим тиском і тоді вони помітили, що один з вузлів агрегату мав такий вигляд, ніби його вмочили у віск. Зрозумівши важливість винаходу та вирішивши, що на цьому можна заробити, спритні винахідники створили виробничі потужності для виготовлення поліетилену. Першим експериментальним продуктом став телефонний кабель. Сам матеріал, показав себе з дуже хорошого боку: він був гнучким, міцним та не гнив. Завдяки цьому, з’явилася можливість прокладати телефонні кабелі під землею. Новинку як належить оцінили військові експерти: надалі, військово-польові телефони можна було створювати спираючись на нові досягнення науки.
Під час II Світової війни, поліетилен починають використовувати для виготовлення радарів. Зашифровані та засекречені вихідні матеріали стали загальновідомими вже після війни у 50-х роках. Тоді, британські супермаркети ввели в масовий вжиток поліетиленові пакети, які незабаром поширились по всьому світу.